Театральные сценки .: Uucyc.ruТеатральные сценки
Данная публикаций не прошла модерирования!

В чому суть?

Актёры: Віталік, Іван, Джонсі, С’ю, Берман, Лікар

Рукопись...

В чому суть Євангелії?

Сценарій по оповіданнях О’Генрі «Останній листок» та М. Лукадо «Суть»

 

Дійові особи:

Віталік – вчений, який колись хотів стати християнином, але розчарувався у віруючих, ще будучи молодим. Тепер його гнітить відсутність змісту життя. Засмучений, стомлений від пошуків істини.

Іван – життєрадісний християнин

Джонсі – молода, чутлива, тендітна, мініатюрна художниця, хвора на пневмонію.

С’ю – молода художниця, оптимістка, не втрачає віри ні в якій ситуації, намагається зі всього знайти вихід, вміє підбадьорити.

Берман – старий художник-невдаха, одягнутий як-небудь, не побритий. Оптиміст, але швидко здається і не доводить до кінця почату справу.

Лікар – хороший спеціаліст, тактовний, співчутливий.

 

Сцена 1.

 

Дія відбувається перед закритими кулісами. Лавка в парку. На ній сидить Віталік, читає. Повз нього проходить Іван, трохи відійшовши, обертається, придивляється, впізнає знайомого і повертається до нього.

 

Іван: Віталік? Привіт!

Віталік: (пауза, ніби не може впізнати відразу) О, Ваня! (встає, потискають один одному руку) Привіт! Давно не бачились.

Іван: Так. Пройшло трохи часу.

Віталік: Ти куди йдеш?

Іван: Я? В церкву (сідає біля товариша).

Віталік: М-да… Ти не змінився.

Іван: Що так розчаровано? А ти все наполягаєш на своєму?

Віталік: (розчаровано, неспокій в голосі наростає) Розумієш, я виріс ж серед віруючих. Я хотів присвятити своє життя служінню. Я прослухав повний курс лекцій: теологія, мови, екзегетика. Але далі не пішло. Щось не спрацювало. Десь там, всередині (прикладає руку до серця). Люди мене розчарували. Називають себе віруючими, але вони є такими тільки по неділям вранці. А потім починається реальне життя, де немає місця Богу. Я досі не розумію, в чому суть віри, якщо вона не йде далі церкви.

Іван: (засмучено) Так, я тебе розумію. Сам зустрічався з таким парадоксом в церкві і, напевно, був би на твоєму місці зараз, якби не дивився на Христа. (Пауза) А ти зараз дуже поспішаєш?

Віталік: Ні, Ваня. в церкву я не піду. Навіть не запрошуй.

Іван: Ти не так мене зрозумів. Давай зайдемо в кафе, вип’ємо по кружці чаю і я тобі дещо розповім.

Віталік: (розчаровано, але не сердито) Іване, я хочу зрозуміти, в чому суть. Тільки не треба говорити про релігію. Це мені добре знайомо. І, будь ласка, без теології. У мене вчена ступінь. Давай по суті, добре? Покажи мені суть.

Іван: Я розкажу тобі одну історію, і ти сам все зрозумієш. Ось який трапився випадок…

(встає і запрошує Івана теж встати) Давай будемо йти і я по дорозі говоритиму.

(Коли приходять в кафе, сідають за стіл, на якому є 2 чашки)

С’ю і Джонсі були художницями. Їх спільна студія знаходилась на третьому поверсі цегляного будинку. Одна приїхала з штату Мейн, інша - з Каліфорнії. Вони познайомилися на виставці і зрозуміли, що їхні погляди на мистецтво схожі. В результаті і виникла спільна художня студія.

Це було в травні. (відкриваються куліси)

А в листопаді почалась епідемія пневмонії, яка забирала десятки людей. Мініатюрна дівчина навряд чи могла бути гідним суперником для такої хвороби. Тож вона звалила її з ніг…

 

Сцена 2.

Джонсі лежить нерухомо на ліжку в напівсидячому положенні, закутана в ковдру, сперта на подушку. Дивиться в вікно і не зводить з нього очей, але погляд її безцільний. Біля неї сидить на кріслі лікар, за ним стоїть подруга С’ю. Лікар слухає дихання хворої стетоскопом, заглядає в очі, ставить їй термометр, рахує пульс. С’ю виглядає дуже стурбованою. Лікар виймає термометр, дивиться, але нічого не каже і виходить в коридор (перед кулісами). Поглядом викликає туди С’ю. Вона поправляє ковдру, гладить по обличчю Джонсі, посміхається до неї, намагаючись приховати стурбованість. Лікар в цей час виписує рецепт. С’ю виходить до лікаря.

Лікар: Ось, за цим рецептом купите ліки (показує термометр). У неї один шанс... ну, скажімо, проти десяти. (збиваючи термометр) І то, якщо вона сама захоче жити. Вся наша медицина втрачає зміст, коли люди починають діяти в інтересах трунаря. Ваша маленька пані вирішила, що вона не видужає. Про що вона мріє?

С’ю: Їй... їй хотілося написати фарбами Неаполітанську затоку.

Лікар: Фарбами? Ні, це не те. Чи немає у неї на душі чогось такого, про що дійсно варто мріяти? (думає) Наприклад, чоловіка?

С’ю: Чоловіка? (її голос зазвучав різко). Невже чоловік вартий... Та ні, лікарю, нічого такого немає.

Лікар:. Ну, тоді вона просто ослабла. Я зроблю все, що буду в силах зробити як представник науки. Але коли мій пацієнт рахує карети в своїй похоронній процесії, я знімаю п’ятдесят відсотків з сили ліків. Якщо ви зможете добитися, щоб вона хоч раз запитала, якого фасону рукави будуть носити цієї зими, я вам обіцяю, що в неї буде один шанс з п’яти замість одного з десяти (під час цього може складати сумку і вдягати верхній одяг). До побачення. Бажаю одужання.

Лікар виходить. С’ю плаче, витираючись в паперову серветку до тих пір, поки та не розмокла зовсім. Потім вона збирається з силами, витирає сльози і хоробро заходить в кімнату Джонсі, наспівуючи мелодію.

Сцена 3.

Джонсі лежить, повернувшись лицем до вікна, її ледь видно під ковдрою. С’ю поглянувши на подружку, перестає наспівувати, думаючи, що Джонсі заснула.

Вона підійшла до мольберту і почала малюнок олівцем. Потім вона чує тихий шепіт.

Джонсі: (пошепки, так що зрозуміти слова не можна) 15, 14, 13.

С’ю повертається до Джонсі, бачить, що та не спить і швидко підходить до ліжка і сідає поряд на крісло або на ліжко, якщо є місце.

Очі Джонсі широко відкриті. Вона дивиться у вікно.

Джонсі: Дванадцять. (Довга пауза) Одинадцять. (Пауза коротша) Десять, дев’ять. (Пауза) Вісім, сім.

С’ю теж дивиться у вікно, але нічого не розуміє.

С’ю: Що там таке, люба?

Джонсі: (говорить майже пошепки) Шість... Тепер вони облітають значно швидше. Три дні назад їх було майже сто. Голова обертом йшла, коли я рахувала. А тепер це легко. Ось і ще один полетів. Тепер залишилось тільки п’ять.

С’ю: Що п’ять, люба? Скажи своїй С’юді.

Джонсі. Лисків. На плющі. Коли впаде останній листок, я помру. Я це знаю вже три дні. Хіба лікар не сказав тобі?

С’ю. Перший раз чую таку нісенітницю! Яке відношення мають листки на старому плющі до того, що ти одужаєш? А ти ще так любила цей плющ! Не вигадуй! А, ще сьогодні лікар говорив мені, що ти скоро одужаєш... як же це він сказав?.. що в тебе десять шансів проти одного. З’їж трохи бульйону і дозволь твоїй С’юді завершити малюнок, щоб вона могла здати його редактору і купити ще ліків. (Підходить до столу, бере ліки)

Джонсі: Ліків купляти тобі більше не потрібно (не зводячи погляду з вікна). Ось ще один полетів. Ні, бульйону я не хочу. Значить, залишається всього чотири. Я хочу бачити, як впаде останній листок. Тоді помру і я.

С’ю: (наливає мікстуру в ложечку, нахиляється на Джонсі і дає їй випити) Джонсі, люба, пообіцяй мені не відкривати очей і не дивитись у вікно, поки я не закінчу працювати. Я повинна здати ілюстрацію завтра. Мені треба світло, а то я опустила штори.

Джонсі: (байдуже) А ти що не можеш малювати в іншій кімнаті?

С’ю. Я хочу посидіти з тобою. А крім того, я не хочу, щоб ти дивилась на ці листки.

Джонсі. (закриває очі) Скажи, коли закінчиш, тому що мені хочеться побачити, як впаде останній листок. Я стомилась чекати. Я стомилась думати. Мені хочеться звільнитися від всього, що мене тримає, - летіти, летіти все нижче і нижче, як один з цих бідних, стомлених листків.

С’ю. Постарайся заснути. Мені треба покликати Бермана. Я на хвильку. (Надягає пальто, яке висить на кріслі або вішаку в коридорі і виходить).

Сцена 4.

С’ю стукає в двері і потім сама їх відчиняє і заходить.

Берман сидить на кріслі, плете кошик з лози.

Берман: О, міс С’ю, нарешті ви відвідали старого невдалого художника. Але я все-таки намалюю свій шедевр, який прославить мене на весь світ.

С’ю. Так, ваш мольберт стоїть чистий вже 25 років і не дочекається, коли ж ваша рука торкнеться його. Але я прийшла не за тим. Я малюю золотошукача для журнального оповідання. Чи не могли б ви позувати мені?

Берман: (ніби-то не чув запитання) А як там міс Джонсі?

С’ю. У неї пневмонія. А вона така тендітна і слабка. А тут ще той плющ за вікном. Джонсі вбила собі в голову, що, як тільки впаде останній листок з нього, вона помре. Я не знаю, що з нею робити, як дати їй надію. Надворі такий вітер, що останні листки вже сьогодні вночі попадають додолу. А що я буду їй казати завтра?

Берман. (кричить, зіскакує зі свого крісла) Що! Що за нісенітниця - помирати від того, що листя падає з плюща! Перший раз чую таке. Ні, не хочу позувати для вашого золотошукача. Як ви дозволяєте їй забивати голову такою дурницею? Ох, бідна маленька міс Джонсі! (сідає)

С’ю. Вона дуже хвора і слабка, від лихоманки їй приходять в голову різні фантазії. Дуже добре, містер Берман, - якщо ви не хочете мені позувати, то й не треба (йде в напрямку дверей).

Берман: Хто сказав, що я не хочу? Йдемо.

С’ю зупиняється і чекає Бермана.

Я йду з вами. Ви ж мені, як дочки. Півгодини я говорю, що хочу позувати. Така хороша дівчина, як міс Джонсі, не повинна хворіти. Колись я напишу шедевр, і ми всі поїдемо звідси. Так, так! (одягається під час цих слів)

С’ю виходить, Берман підтюпцем, маленькими кроками йде за нею, весь час повторюючи, що він ще намалює шедевр.

С’ю тихенько заглядає до Джонсі. Бачачи, що вона спить, забирає мольберт і виносить в коридор. Берман підходить до вікна в кімнаті Джонсі.

Берман: (заглядає у вікно) Надворі дощ ллє, як з відра. А вітер просто шматує того плюща.

С’ю: (опускає штори) Ой, навіть не нагадуйте мені про нього. Ходімо, будемо малювати золотошукача.

Берман знімає плащ чи пальто і сідає на кріслі напроти мольберту. С’ю малює. А Берман постійно вовтузиться, повторюючи такі фрази:

Берман: Ще довго? Я поспішаю, міс С’ю. Шедевр мене чекає.

С’ю: Все, містер Берман, дякую. Можете йти.

Берман: Нарешті. До побачення. Бережіть міс Джонсі (одягається і виходить).

С’ю: До побачення.

С’ю завершує малюнок, дивиться на нього збоку і теж виходить.

Сцена 5.

Заходить С’ю, несе на підносі тарілку, підходить до ліжка.

С’ю: Добрий ранок, Джонсі! Як справи? Поїси бульйону?

Джонсі: (пошепки, але командним тоном) Підніми штору, я хочу подивитись.

С’ю: Ти знову за своє, Джонсі?

С’ю ставить піднос на стіл, неохоче йде до вікна, оглядаючись на Джонсі. Піднімає штору і здивовано вигукує.

С’ю: Після такої зливи і вітру всю ніч, на плющі ще є листя! Бачиш? (зав’язує стрічку) Все буде добре, Джонсі. Дивись, як він хоробро тримається! (підходить до Джонсі, обіймає її, потім бере зі столу ліки)

Джонсі: Це останній. Я думала, що він впаде вночі. Я чула вітер. Він впаде сьогодні, тоді помру і я.

С’ю: (сідає на крісло біля ліжка, дає Джонсі ліки) Годі тобі, Джонсі. Подумай хоча б про мене, якщо не хочеш думати про себе! Що буде зі мною?

Обоє мовчать. Джонсі закриває очі. Тоді С’ю сідає на крісло і засинає, схилившись на ліжко. Потім прокидається і дивиться на Джонсі, яка знову дивиться у вікно, теж дивиться у вікно і підходить до нього.

С’ю: Він все ще висить (з полегшенням зітхає і опускає штори).

С’ю встає і виходить, поправивши ковдру.

 

Іван: Наступного дня все повторилося. Тільки С’ю принесла Джонсі сніданок, як та наказала знову відкрити вікно. Але на диво на плющі все ще висів один єдиний листок, навіть не зважаючи на вітер і страшну зливу, даючи надію обом дівчатам.

 

Все це грається пантомімою. С’ю несе на підносі тарілку з бульйоном. Джонсі каже підняти штору. С’ю ставить піднос на стіл, неохоче йде до вікна, оглядаючись на Джонсі. Піднімає штору. Підходить до Джонсі, обіймає її.

 

Джонсі: Я була егоїсткою, С’юді. Напевно, цей останній листок залишився на гілці для того, щоб показати мені, що гріх бажати собі смерті. Тепер ти можеш дати мені трохи бульйону... І принеси мені дзеркальце, а потім обклади мене подушками, і я буду дивитися, як ти малюєш.

С’ю годує її бульйоном з ложечки.

Джонсі: С’юді, надіюсь коли-небудь написати фарбами Неаполітанську затоку.

С’ю: Джонсі, та твої шедеври ще всі попереду. Скоро має прийти лікар, щоб оглянути тебе.

(Стукіт у двері)

С’ю: А ось і він, напевно.

С’ю відкриває двері. Обоє йдуть до хворої.

Лікар: Доброго дня! Як себе почуває моя пацієнтка? О, ви вже значно краще виглядаєте. Навіть рум’янець з’явився на щоках.

Лікар слухає дихання, міряє температуру. Говорить: «Добре, добре» і виходить в коридор. С’ю - за ним, переживаючи.

Лікар: Шанси рівні (потискаючи руку С’ю). При хорошому догляді ви отримаєте перемогу. (Збирає речі. Розповідає по дорозі до дверей). А тепер я повинна відвідати ще одного хворого, вашого сусіда Бермана. Здається, він художник.

С’ю: Так, він художник. А що з ним?

Лікар: Теж запалення легень. Він вже старий і дуже слабкий, а форма хвороби важка. Надії майже немає, але ми заберемо його в лікарню, щоб зробити все можливе..

Лікар виходить за двері. С’ю йде його проводити.

Іван: Наступного дня лікар сказав С’ю, що її подруга в безпеці. Хвороба переможена. Хороше харчування і догляд - і більше нічого не треба. Але на дівчат чекала неприємна новина.

 

Сцена 6

Заходить С’ю, приносить дзеркальце і гребінець. Джонсі починає розчесуватися. С’ю сідає на крісло поряд.

С’ю: Мені треба дещо сказати тобі, Джонсі. Містер Берман помер сьогодні в лікарні від запалення легень. Його знайшли два дні тому вдома на підлозі без свідомості. Взуття і одяг були мокрі і холодні, як лід. Ніхто не міг зрозуміти, куди він виходив в таку жахливу ніч. Потім знайшли ліхтар, драбину, декілька пензлів і палітру з жовтою і зеленою фарбами. Поглянь у вікно, люба, на останній листок плюща. Тебе не дивувало, що він не тремтить і не ворушиться від вітру? Так, люба, це і є шедевр Бермана - він написав його в ту ніч, коли злетів останній листок.

 

Сцена 7.

 

Віталік: В твоєму оповіданні старий чоловік пожертвував життям, щоб ця дівчина жила.

Іван: Так, а Ісус пожертвував Своїм життям, щоб жив ти. Слова апостола Павла з 15-го розділу 1 послання до Коринтян: «Бо я передав вам найголовніше, що й сам прийняв, що Христос помер за наші гріхи, за Писанням. І що Він був похований, і що третього дня Він воскрес, за Писанням. Ісус був розіп’ятий, похований і воскрес. Суть всього – це Його смерть, і нічого більше.

Віталік: І це є суттю всієї Євангелії?

Іван: Так, повір в це. Ця трагедія розп’яття, коли було вирвано у смерті жало, закінчилася воскресінням. Це все! Найголовніше! Смертю Ісуса принесено жертву за наші гріхи. Адже тобі і мені так потрібне прощення в Бога і вічне життя. Без цього немає спокою. Уважно подивись на Самого Месію, Єврея, смерть Якого змінила світ, і впливу Якого не було рівних ні до, ні після. Не дивно, що Його називають Спасителем.

Віталік: Слухай, а коли підеш до церкви, візьми мене, будь ласка..

Іван: Без проблем. Пішли зараз.

(йдуть зі сцени)

Сообщество Вконтакте
Q.Ресурсы:
Q.Орфография:
  Если Вы заметили любого рода ошибку в тексте, пожалуйста, выделите её и нажмите Ctrl+Enter. Мы рассматриваем каждый Ваш сигнал с благодарностью за Вашу помощь!
Классификация:
Разделы сайта:
  • » Видео
  • » Загадки
  • » Игры
  • » Идеи
  • » Илл-ции
  • » Комиксы
  • » Лагерь
  • » Новости
  • » Опросы
  • » Ответы
  • » Открытки
  • » Песни
  • » Послания
  • » Поделки
  • » Поэзия
  • » Психология
  • » Рассказы
  • » Свадьбы
  • » Статистика
  • » Страсти Хр.
  • » Сценки
  • » Тесты
  • » Фильмы
  • » Фразы
  • » Шутки
  Авторские права на размещенные материалы [если не оговорено иначе] принадлежат авторам; в случае заимствования материалов для дальнейшей публикации их в электронных или печатных изданиях обязательно наличие явной активной ссылки на сайт Uucyc.ru.    Все права сохранены.
   © 2000-2024, Uucyc.ruGT: [0.0021]
Орфус