Минають дні, роки йдуть за роками
І в круговерті вічного буття,
Чи встигнемо помітити, хто саме,
Дарує нам це сонце і життя.
Щодня нам хтось вдихає це повітря,
І посилає слово на уста,
Чомусь ми маєм право народитись,
У круговерті вічного буття.
І кожен рік ми знов знаходим сили
На цій землі збирати урожай,
Чиясь рука плекала і ростила,
Перетворивши сірий грунт на рай.
Хтось змушує те поле зеленіти,
Щороку і незмінно, навесні,
А восени пшениця колосіє,
Подяку комусь шепче на землі.
На дереві бруньки з'явились знову,
А от і білосніжний сад цвіте,
Настане час пройде і дощик впору,
І сад духмяний плід свій принесе.
То лиш Господь створив все досконалим
І лиш Йому ми славу віддаєм,
Його престол стоїть під небесами,
Його любов'ю й милістю живем.
По благодаті світить сонце з неба,
По благодаті ці плоди ростуть,
Ми дякуєм з надією на небо,
Пізнали Божих ми дарунків суть.
І хоч ідуть роки все за роками,
Й летять вони кудись у небуття,
Ми встигнемо ще раз Його прославить
У круговерті вічного буття.