Подія з гудзиком

сценка

комедия

~15 мин.

4 чел.

молодежь и старше

украинский

Еф. 4:31

Актёры: Автор, Микола, Оксана, Степан Петрович

Декорации: гудзик

Рецензия: Молодая супружеская пара спорит о том, кто из них должен пришить пуговицу, оторвавшуюся от костюма мужа. Молодые приходят к согласию, но вновь ссорятся проявляя гордость в смирении.

Автор:

Чарівні думки про своє майбутнє життя має кожна пара, що підбирається для спільного життя, та на великий жаль, дуже мала частина з них здійснює ці думки, у своєму житті, на практиці.

Всі бажають молодим щастя, а найбільше самі молоді прагнуть бути щасливими. Любов, яка пов'язує людей у сімейні союзи - Божий дар, який має бути будівником щастя у сім'ї, але є злодій, який жадає викрасти у людей цей подарунок Бога і зруйнувати щастя в сім'ї, суспільстві, скрізь, де йому на це змога, а тому потрібно пильно слідкувати за тим, щоб цьому ворогу, ім'я якому сатана, не вдалося виконати свого плану? Для прикладу, послухайте подію, яка сталася між Миколою та Оксаною.

Микола:

Які ж, гарні подарунки нам подарували друзі в день нашого весілля.

Оксана:

Дуже гарні та всі такі побутові речі, з якими ми щоденно зустрічаємося і вони нам щораз нагадують побажання наших друзів.

Микола:

Справді так, ось годинник, щоб ми часу дарма не марнували, а лампа нам нагадуватиме, що ми світлом маємо бути.

Оксана:

Навіть хліб, сіль, щітку подарували нам: і всі ці речі мають відповідне та важливе значення для нас. Всі подарунки мені дуже подобаються, а найбільше від усіх мені подобається ця пара голубів. О, це безумовно. Найкращий подарунок Степана Петровича. Він подарував їх нам, як символ миру з тим, щоб вони своїм положенням відображали наші відносини з тобою.

Микола:

Як це вони мають відображати?

Оксана:

А, що, хіба ти забув, що сказав Степан Петрович, як дарував нам цих птахів?

Микола:

А... Це ти про те, як ми посваримося з тобою, то маємо повернути їх у положення незгоди? [повертає]

Оксана:

Так. Це він казав. А ще дивись, ось цього голуба звуть Оксаною, а цього - Миколою. Це значить ти, а це я. Якщо ти на мене розсердишся, то маєш відвернутись, а якщо я, то я відвернусь.

Микола:

О, цікавий заповіт дав нам Степан Петрович про свій подарунок. А я і не зауважив на нього, бо маю надію, що між нами ніякої незгоди скоїтись не може.

Оксана:

Так, я в цім теж впевнена. Наші голуби будуть в положенні згоди і миру. Я взагалі зрозуміти не можу, як це люди мирно жити не можуть. Нібито із любові і добираються і обіцянку дають поважати і любити один одного, а потім чогось сваряться - це просто сором.

Я думаю, що наша сім'я буде добрим прикладом для інших у цьому відношенні. Я впевнена, що у нас з тобою тільки так має бути і ніяк інакше.

Автор:

Підслухав цю розмову сатана і став будувати плани, якби зруйнувати між ними згоду і любов. Та й одного разу відірвав він у Миколи ґудзик, сів у куточку і став дивитись, що з того вийде.

Микола:

Оксаночко, любенька, приший будь-ласка ґудзик, а то десь находу відірвався.

Оксана:

А ти б взяв той ґудзик і сам своїми руками пришив.

Микола:

Звичайно. Я теж міг би пришити, але це ти зробиш швидше, майстерніше.

Оксана:

А ти хіба куди поспішаєш?

Микола:

Та ні, не поспішаю, але ж пришити треба.

Оксана:

Треба то треба, сам дивись, відколи ти говориш, міг би вже і два ґудзика пришити.

Микола:

Та хіба ти не знаєш, що це не моя справа? Не було б у мене жінки, пришив би й сам, а так навіщо ж я тебе за дружину взяв?

Оксана:

От що це виходить; то ми побралися для того, щоб ти ґудзики відривав, а я пришивала?

Микола:

Що ти сказала? Та не треба мені твоя допомога - не пришивай. Я сам зроблю.

Оксана:

Ото як би ти зразу таке мені сказав, то я ще й подумала б, чи виходити за тебе заміж. Ти може ще скажеш, щоб я білизну випрала й обід зварила?

Микола:

Ну, знаєш, це вже занадто, я такі жарти не люблю. Приший ґудзик, - тобі кажу!

Оксана:

І не збираюсь.

Микола:

Так ось, яка ти вперта?

Оксана:

Така, як i ти.

Микола:

Де ж хвоя повага до чоловіка, як до голови? І взагалі, де твоя покора, про яку ти давала обіцянку в день нашого шлюбу?

Оксана:

Моя повага до тебе там, де і твоя до мене. Причепився із своїм ґудзиком. І обід варити, і прибирати треба, а ти один ґудзик пришити не можеш. Ти це бач, не моя справа? Де твоя повага?

Я бачу, що з тобою домовитись не можливо, але я раджу тобі пришити і не сперечатись, бо пошкодуєш.

Микола:

Нема про що шкодувати. Я не збираюсь своєю шкодою підтримувати твою впертість.

Оксана:

Ґудзик пришиєш сам, а зараз сідай їсти, обід вже готовий.

Микола:

Гарно дякую тобі за обід.

Оксана:

Пообідаєш, потім будеш дякувати, а зараз сідай їсти.

Микола:

Я вже і так наївся, ти добре вже мене нагодувала, досить.

Оксана:

Що це ти, і їсти не будеш?

Микола:

Не буду, їж сама.

Оксана:

Отак, Миколо, а ще й казав, що між нами ніякої негоди скоїтись не може.

Микола:

Казав, бо не знав, що ти така прикра.

Оксана:

Сам ти прикрий. Із-за ґудзика вчинив скандал і навіть їсти не сідаєш. Нащо ж я варила? Було б зразу казати.

Микола:

Ти не дуже розходься, ато до нас сьогодні С.П. має прийти.

Оксана:

Що? Сьогодні? А що ж тепер буде?

Микола:

Ага, злякалась. Я казав, що пошкодуєш за свою впертість?

Оксана:

Я не шкодую і не лякалась, бо не вважаю себе винною.

Микола:

Це вже зовсім погано. Як людина не вважає себе винною. Якраз добре, що прийде С.П., матиме нагоду тебе переконати.

Оксана:

А може якраз тебе треба переконувати, та чи не соромно тобі буде перед С.П.?

Микола:

Соромно, навіть дуже соромно, але що з тобою вдієш, як ти така…

Оксана:

Ти все бачиш, яка я, така та така, а ти який - не бачиш?

Микола: [відвертаються, підходять до голубів, відвертають їх]

Я тут нічого не винен. Це все ти наробила.

Оксана: [сама до себе]

І як це все трапилось? Так несподівано. І чого це все трапилось з ґудзиком? А тепер, що ж тепер робити?

Микола:

Домовлялись ми з тобою, Оксано, що будемо жити у згоді, а вчинили таке, що і в очі С. П., як він прийде, соромно буде дивитись.

Оксана:

Голуби засвідчать про нашу незгоду. Отож, нас спокусив сатана, а ми і не помітили як.

Микола:

Ось хто. Це він прийшов до нашої домівки. Я його зараз вижену.

Оксана:

Мабуть вже пізно, він свою роботу зробив і втік.

Микола:

Ні, він десь тут сидить і сміється з того, як ми тут сваримось.

Оксана:

Як же ти його виженеш?

Микола:

А ось як. Оксаночка, любенька, пробач мені, що я так тебе образив, із-за того ґудзика і дай мені піджак, я зараз же пришию ґудзик сам.

Оксана:

Добре, Миколаю, я пробачаю і ти пробач мені. Тільки ґудзика пришию сама.

Микола:

Ні, ні, ні в якому разі, я сам пришию, у тебе і так багато справ.

Оксана:

Ні, я не дозволю, щоб ти сам маючи мене за жінку, сам ґудзик пришивав. Дай піджак.

Микола:

Ні, не дам. А ну послухай. Вирішимо це питання спокійно, а то замість миру ми ще раз посваримось. Ось відповідай мені на запитання: ти пробачаєш мені за все, що я вчинив?

Оксана:

Пробачаю.

Микола:

Від усієї душі?

Оксана:

Від щирого серця.

Микола:

Ну, добре, в ознаку того, що ти мені пробачаєш, дозволь мені самому пришити ґудзик.

Оксана:

Ні, не гаразд. Тепер ти відповідай на моє запитання: хто винен перший у нашій незгоді?

Микола:

Я.

Оксана:

А чому це ти?

Микола:

А тому, що замість того, щоб допомогти тобі обід варити, я причепився із своїм ґудзиком, та ще й зараз же ніби то своїх рук не маю. Так-що винен я.

Оксана:

Ось зовсім не ти, а я.

Микола:

Чому це ти, коли я?

Оксана:

А тому, що ти попросив мене пришити ґудзик, а мені треба було відповісти лагідніше, або взяти і пришити. Це ж не багато часу треба, щоб пришити ґудзик, і все було б гаразд. Отже, це я розпалила своїм язиком всю цю справу і я виправлятись маю. Так що, ґудзик пришию я сама, і взагалі це не твоя справа, це справді жіноча робота.

Микола:

А ось i ні! Чоловіки теж мають…

Стук, входить Степан Петрович

Степан Петрович:

Мир дому вашому, молодята!

Разом:

3 миром приймаємо, радісно вітаємо!

Степан Петрович: [бачить відвернутих голубів, та здивовано запитує]

Степан Петрович:

А чи з миром ви мене приймаєте?

Разом:

3 миром!

Степан Петрович:

А чому ж ваші голуби у положенні незгоди?

Оксана:

Ой пробачте, ми ще не встигли поставити їх у положення миру і згоди.

Степан Петрович:

А помиритися встигли?

Микола:

Встигли.

Степан Петрович:

О, це мені дуже приємно.

Автор:

Отак і наші молодята мають найкращі думки і мрії про своє майбутнє. Нехай цей приклад навчить вас пильнувати, щоб ворог часом не скористався вашою неувагою і не порушив вашу згоду.

А як щось і трапиться, навчайтесь негайно просити пробачення один у одного і вміти знову стати на стежку любові і миру. Хай згода і любов будує ваше життя.

Редакция и доработка: Привалов И., uucyc.ru