Голубий конверт
сценка
драма
~20 мин.
6 чел.
молодежь и старше
украинскийАктёры: автор, мужчина [Камнёв], его жена [Таня], дочка [Лиза], проповедник, соседка Тани.
Автор: В одному невеличкому поселенні жила сім'я Камньових, з маленькою дочкою Лізою. Життя їхнє проходило в веселих компаніях, наповнене суєтою і життєвими турботами, чоловік часто приходив додому п'яним, сварився з жінкою, все приводив в повний безпорядок і хаос в охайному, чисто прибраному, будиночку. І його жінка страждала, і мучилась в своїй скромній і скорботній душі. її мовчання сильно діяло на чоловіка, і він ще більше сердився на жінку, і коли приходив додому п'яним: сварився, все бив, кричав, сердився на дитину, яка сильно плакала в страху протягуючи руки до мами. І ось одного разу дружина випадково потрапила на зібрання до віруючих і почула Слово Боже, яке торкнулося її серця і вона віддалася в руки Божі...
Але тепер в сім'ї сталася нова трагедія - чоловік став іще гірше поводитися з дружиною. Він бив її знущався і категорично забороняв ходити на зібрання. Але це все не зломило її віри і, при Божій допомозі, вона й далі ходила на зібрання і постійно молилася за навернення чоловіка. Це сильно його дратувало, і одного разу він сказав:
Чоловік: Я виїжджаю від тебе, бо з тобою не можливо жити. Ти надійся на своє вічне життя, а я хочу ще тут на землі пожити. Хочу взяти від життя все те, що воно мені посилає.
Жінка: Мені дуже тяжко буде самій, але якщо Господня в тому воля, - то люблячим Бога, покликаним по Його волі - все служить для добра. Я не перестану за тебе молитися і вірю, що Бог мене почує. І якщо ти в житті зустрінеш якісь труднощі і захочеш повернутися, то я завжди буду готова прийняти тебе, й сподіваюсь, що колись ти також будеш християнином.
Автор: Від цих слів сльози полились з її очей, і вона замовкла. А Камньов, не звертаючи уваги на слова жінки, і не думаючи про своє майбутнє життя, пішов...
Пішов... Не думаючи ні про що... Багато років він провів у розгульному житті, - гуляв, пив, насолоджувався життям, і так захопився своїм життям, що зовсім забув про свою сім'ю - дружину з маленькою донечкою на руках, які залишились зовсім одинокими і незахищеними на землі, із своїми труднощами та переживаннями.
Камньов жив весело, безтурботно, тільки десь там далеко лилася молитва перед лице Господнє за спасіння загубленого грішника. Але Камньов про це не думав.
Колись він ішов по вулиці, роздумуючи як краще провести свій час. Та раптом його увагу привернув конверт голубого кольору, що просто так лежав на тротуарі. Він підняв його, але на конверті не було ні імені, ні прізвища, тільки адреса. "Петровська 7".
Голос чоловіка: Почитати, чи віднести по адресу...
Автор: В нерішучості думав він, але цікавість перемогла його, він відкрив конверт і прочитав:
Голос чоловіка: Мій дорогий друже! Прийди сьогодні по цій адресі на сьому годину вечора... Цікаво, чи цей лист був написаний до мене? Дуже дивно! Треба піти й подивитися.
Автор: І він пішов по вказаній адресі. Й його пошуки не були даремними, і ось він уже заходить у будинок, але, - що це? - У кімнаті стоїть багато лавок і всі наповнені людьми!.. Один мужчина стоїть навпроти і щось говорить. До Камньова підійшла незнайома жінка і мовчки показала на місце, де він міг сісти. Камньов слухняно сів і став чекати. Проповідник читав Слово про блудного сина.
Проповідник: Блудний син залишив все: розкіш, багатство, і свого люблячого батька, який дуже просив його, щоб той залишився. Та син пішов, знехтувавши порадою і проханням батька. Пішов шукати щастя і потіху в друзях та в легкому житті. Дуже швидко потратив він свої гроші, і тепер вже залишився сам без друзів. І в ці тяжкі хвилини згадав він про батька, який так щиро просив його залишитись, згадав про достаток у батьківському домі, і в серце його прийшла думка повернутись в рідну оселю та бути хоча б слугою у батьківському дворі. Побачивши сина батько зустрів його з обіймами і прийняв його з радістю, - його серце палало любов'ю.
Автор: Ці слова зачепили затверділе серце Камньова він згадав свою бідну жінку її слова, як вона просила його вернутися, якщо йому буде тяжко. І дійсно, він відчув себе таким самотнім, вперше він подумав про самотність своєї жінки і дочки:
Чоловік: Як вони тепер?
Автор: Серце його наповнилося жалем, Дух Святий почав розтоплювати гріховний лід душі. Пройшло іще трошки часу - і Камньов остаточно вирішив віддати своє життя Господу, він став віруючою людиною і одного разу сказав:
Чоловік: Встану і піду. Піду в своє село у свій будиночок, і побачу рідну сім'ю, як там живе моя дорога Танюша? А дочка Ліза? Яка вона, мабуть, вже виросла без батька? Але чомусь - то мені так тяжко на душі, мабуть бо лихо я зробив залишивши їх?
Автор: Залишивши всі свої тривоги, всі думки - він зібрався в дорогу. І ось в один похмурий осінній день, до давно забутого будинку підійшов мужчина досить приємного вигляду, з ледь помітною посмішкою в очах, хоча велика тривога лежала на його серці!
Чоловік: Чи живуть вони тепер тут? Тільки один Господь знає, але чому так тихо кругом, ніби як все завмерло?
Автор: Кругом царювала тиша, й тільки дощ, тарабанячи по дахові, порушував цю тишу. Від цього на серці ставало ще тяжче.
Чоловік: Якось страшно постукати. А що жде мене - навіть тяжко уявити. Одинадцять років мене не було, ніхто про мене нічого не знав, а тепер я як блудний повернувся додому. О, Боже! Тільки по Твоїй великій любові я звершив цей крок до покаяння!
Автор: Він заглянув у вікно і вбогість, яка предстала перед його очима вразила його.
Чоловік: Нікого немає?
Автор: Він вийшов за хвіртку.
Чоловік: Бідна Танюша! Де ж вона? і чому її немає? Ось іде якась жінка, спитаю її. - Скажіть, будь ласка, Камньова тут живе? У неї була дочка якій тепер дванадцять років.
Сусідка: Таня Камньова?
Чоловік: Так - так!
Сусідка: Тут жила вона, але її вже немає. Після тяжкої хвороби вона померла два тижні тому.
Чоловік: Померла?! Як?
Автор: В його очах потемніло... Все закрутилось навколо...
Чоловік: Померла... О, ні, тож так важко на душі моїй було! Невже немає вже моєї Танюши, невже вона вже відійшла у вічність.
Автор: Він опустився на лавочку. Жінка яка стояла біля нього не знала що робити, і хотіла вже йти, але Камньов її зупинив:
Чоловік: Скажіть, будь ласка, а де її бідна дочка?
Сусідка: Дочка, напевно пішла на кладовище. Вона кожен день туди ходить і сидить на могилі із ранку до вечора. Ми з жінками умаляли її, просили не ходити і так багато не плакати. Але це все даремно. Вона стверджує, що мама її говорила, якщо вона залишиться одна, то Бог її не залишить і прийде за нею. Вона мамі повністю довіряє. І це-то постійно так бігає на кладовище.
Чоловік: Скажіть, будь ласка, а кладовище на старому місці?
Сусідка: Так!
Автор: Відповіла жінка, здивовано спостерігаючи за тим, що відбувається. Але іще більше її здивувало те, коли вона побачила як дорослий мужчина побіг на кладовище, навіть не попрощався з нею.
Сусідка: Дуже дивно.
Автор: Кладовище... Кругом мертва тиша... Тільки холодний осінній дощ шелестить листочками. Камньова вибрався на центральну алею кладовища, і почав пильно вдивлятися поміж могилами - то в одну, то в іншу сторону. Раптом він почув дитячий плач і слова, що лунали крізь сльози, але так ясно, що він міг зрозуміти кожне слово:
Ліза: Мамо, рідна матусю! Ти говорила, що Господь мене не залишить, але ось я вже два тижні одна - і все чекаю і чекаю, а Він за мною не приходить, мені немає що їсти, я замерзаю від холоду. Мама, я молюсь так як ти мене навчила, але Бог мене не чує. Краще б я захворіла і померла так як ти! Мамочка!
Автор: У відповідь на її прохання падав дощик, який уже повністю промочив її пальто. Вона вся тремтіла від холоду...
Чоловік: Боже мій, та де ж вона, я ніяк не можу знайти її!
Автор: Камньов тяжко пробирався між могилами, густо посаджені дерева заважали йому знайти рідну дочку.
Чоловік: Ліза, Лізочка - де ти?
Автор: Дівчинка здригнула і злякалась, але миттєво зосередилась...
Ліза: Невже, дійсно Бог почув мою молитву й прийшов за мною?
Автор: Вона піднялась і рушила на зустріч, але коли побачила перед собою звичайну людину, то розчаровано зупинилась.
Чоловік: Мила дитино йди сюди!
Автор: Але як він не кликав її, вона до нього не підходила. Тоді він сам пробрався через кущі схопив її на руки і поніс своє дорогоцінне дитя, яке аж тепер знайшов після довгої розлуки.
Чоловік: Моя донечка! Бог почув твої молитви, і саме вчасно послав мене.
Ліза: Так, хоча я вас і не знаю, дядя, але мама мені правду говорила. О, мила моя матуся, вона так любила Бога і Він мене не залишив.
Чоловік: Я не дядя, не називай мене так. Я твій рідний батько. Я не був з вами одинадцять років, але тепер, як Господь дозволить, я буду з тобою назавжди, аж поки Він не забере нас звідси.
Автор: Дівчинці видалось, що це дивний сон. Вона не могла повірити, що це є дійсність. Що після такої тяжкої і довгої самостійності, раптом, Господь послав їй близьку людину - батька. Вона міцно обняла його руками, ніби бажаючи зігрітись його теплотою, і тихо заснула на його руках. Обличчя її засяяло у щасливій усмішці, у якій відбилась спокійна впевненість на щасливе майбутнє.
Проповідник: Дорогий друже! Сьогодні слово Господнє звертається до тебе. Можливо, ти переживаєш такі самі обставини, яки були у цій сім'ї. Голос Господній лунає до твого серця, Бог бажає допомогти тобі. І якщо ти звернешся до Нього, Він готовий самостійно спасти твою сім'ю, дати твоєму серцю спокій й наповнити змістом твоє життя.
Через Своє Слово Бог говорить: "Прийдіть до Мене всі струджені та працею зморені та Я заспокою вас".
Можливо, ти сам ходиш залишивши свою сім'ю та дітей. Не маєш спокою в серці... Сьогодні Господь наказує через Своє Слово - "зупинись на дорогах своїх, навернись до правди Божої і Він помилує тебе і дасть тобі спокій". Вирішай зараз!
Редакция и доработка: Привалов И., uucyc.ru
