Зор потускнють

Зорі потускніють...
Небо згорнеться рулоном...
Сила сильних ослабіє,
І кожен стане перед Його престолом.
І Він зійде, як Сонце Правди.
Засяє над землею.
До когось стане Він лицем,й дасть нагороду,
А до когось стане Він спиною.

І тоді вони заплачуть гірко,
І сльози потечуть рікою.
О чому, мій Бог Ти не зі мною,
О чому до мене, Ти спиною.

І Він промовить, згадай, як було,
Коли в двері Я твої постукав.
В той час, ти до Мене став спиною,
Кликав Я, та ти Мене не слухав.

І скрикнеш ти тоді в відчаї гіркім,
Покажи, коли Ти в двері стукав,
Скажи коли Ти, Бог до мене кликав
Та серцем був до Тебе я холодний.

Я був дитям, яке просило хліба,
Побитий був й стогнав від болю.
Та мимо ти пройшов, дивлячись в небо,
Сиплячи на Мої рани сіллю.

Та ті, кому даю Я нагороду.
Почувши плач, прийшли на поміч.
Хто радів коли сцілились Мої рани,
Вони знали, що й про них згадають.

І ввійдуть вони в оселі Бога,
Насолода де і вічна радість.
Інші ж ті, що не чинили в житті добре,
Будуть мучитись в вогні пекельнім.

Зорі світу потускніють