Я бачити хочу
Проснулося місто, і сонце поволі
Проміння розсипало в ніжну блакить.
Дорога... Стоять, мов сторожа, тополі.
І листя, співаючи пісню, шумить.
Дорогою тою любили ходити
В село з Єрихону багато людей.
Сюди для прожитку виходив просити
Грошей або хліба сліпий Вартимей.
Ось вухо чутливе сліпого вловило
Чийсь голос: «Ісус Назарянин іде!»
Все ближче і ближче, мов море шуміло...
З Ісусом йшов натовп великий людей.
В душі запалала враз віри надія:
«Покличу, Він може... Я чув вже не раз...
Почути хоч слово від Нього я мріяв,
А нині настав той бажаний мій час».
Зібравши всі сили й піднявши вверх руки,
Він крикнув, а сльози з очей полились.
— О, Сину Давидів! Споглянь на каліку,
Ісусе, помилуй, я вірю... спаси!
Словами обурення, гніву, зневаги
Сварились на нього, щоб він замовчав.
Та він не звертав на ті крики уваги.
Хотілося бачить — й він знову кричав:
— Ісус, Син Давидів, Мій любий Учитель!
Споглянь на сліпого, Ти можеш спасти.
Я буду служити Тобі, мій Спаситель!
І хрест свій щоденно з терпінням нести...
Сидить Вартимей при дорозі й сумує,
Хотілось хоч слово почути Того,
Котрий має силу. Невже Він не чує?
Ісус зупинився. — Покличте Його!
Скажіть нехай прийде! Чого він так плаче?—
Сліпий вловив слово з Ісусових вуст.
Ось учні вже кличуть. «Як хочеться бачить!...»
— Устань, тебе кличе Спаситель Ісус!
— Що хочеш від Мене, о бідний каліко?
Скажи, і Я дам, все у владі Моїй.
Підвівшись на ноги, заплакав він гірко:
— Я бачити хочу, Учителю мій!
Болючим до щему було кожне слово,
Чимало зазнав у житті він біди.
Ісус подивився і тихо промовив:
— По вірі твоїй нехай буде! Іди!
- О, радість! Я бачу Ісуса і небо!
Людей, все творіння; я щастя знайшов.
Віднині вже гроші просити не треба...
Сказав і услід за Ісусом пішов...
Брати мої. сестри, всі друзі, сьогодні
Не будьте байдужі до Спасових слів:
Сьогодні ще кличе всіх ласка Господня,
Щоб кожен, хто досі в темряві, — прозрів!
О, любий мій друже, прийди до Ісуса,
Він очі відкриє, дасть радість, спокій.
Скажи, як той бідний сліпий при дорозі: —
Я бачити хочу, Спасителю мій!
