А час іде... із батьківсько хати піде у другу хату молода

А час іде... із батьківської хати

Піде у другу хату молода,

І будуть вже востаннє проводжати

Її дівочі, радісні літа.

Розлуки час завжди сльозу навіє,

І біль чутливим смутком затремтить.

По рідній і протоптаній стежині

Ти підеш сестро з дому назавжди.

А мати із молитвою, сльозою

Свою дочку в життя благословить

Тією материнською рукою

Що перший крок заставила ступить.

А потім вже упевнено і сміло

Сама ступати стала по землі,

А мама вже молитись тебе вчила

І сама молилась зливши море сліз.

Звичайно, що на долю її гірку

Прийшло не мало горя і біди -

Все за дітей. О, люблячий Владико,

До тих молитов прислухайся Ти.

Натруджені та добрі, ніжні руки,

Що ласку випромінюють свою,

Знімають біль і тяжкі муки -

Ти поцілуй матусеньку свою,

Що всі літа дівочі, неповторні

Про тебе піклувалася щодня,

І ось тепер вона тебе востаннє

Тебе за той поріг сьогодні поведе.

Звичайно, ти не раз прийдеш в цю хату

І рідну маму ніжно обіймеш,

І доброго, турботливого батька,

І всіх, кого ти тут найдеш.

Ти завітаєш в дім не раз - багато,

Але не так все буде як колись:

Віднині в їх сім’ї тебе не стало,

Бо новий дім у тебе появивсь.

І ти повинна щиро і з любов’ю

Ввійти в їх хату і сім’ю,

Щоб погляд ясний, ніжне тепле слово

Про доброту засвідчили твою.

А в незабутніх згадках про дитинство,

Про юність, що щасливо прожила,

Тепер постане образом незримим

Та хата, що на окраїні села.

І стежка рідна, вивчена тобою,

І шум весняних перших лепестків.

І рідний дім, і рідне батька поле,

І кожен подих твій і крок.

Ти не сумуй. Такий наш сестро уділ!

Ти попрощайся з юністю в цей час.

Ці довгі дні свої прожиті

Ти пригадаєш мабуть ще не раз.

І батька свого, й материні руки

Ніколи ти сестричко не забудь!

І очі рідні в час твоєї розлуки,

І слово, що проводило у путь.

Нехай сім’я твоя щаслива буде,

Хай Бог тебе благословить,

Щоб колосом наповнювалась нива

А дім життям і радістю дзвенів.