Розіп'ята любов

Розіп'ята любов

Земля здригнулася від болю

Тебе розп'яли на хресті

В свідомості, по добрій волі

Ти помирав на висоті.

Ти ніс нам животворну воду

Любові вічної весну

Учив і рятував народи

На себе взяв гріхи й вину.

Гудів як рій жорстокий натовп

«Ну що ж Ти Цар – спаси себе!»

І вже в крові Тебе розп'ято

Стемніло небо голубе.

Невинні очі не просили

Не проклинали тих катів

Була в них невимовна сила

Вогонь небесний золотів.

Та кров свята із ран сочилась

Поникла в'яло голова,

І тихий голос Твій: «Звершилось!»,

Завмерли в натовпі слова.

День догорав, котивсь до ночі

Темніше стало ще стократ

І лиш луна: «Прости їм Отче!

Вони не знають, що творять!»

Сказав Святий, сказав Безгрішний,

Зронив у світ Свою любов,

І чийсь-то голос безутішний

Оплакував святу любов.

Вона нас від гріхів омила

І зрозуміти це зумій

З небес те слово прилетіло

«Це Син Коханий Мій»

Як радість у житті зів'яне

І сумніви охоплять знов

Хай із століть на тебе гляне

За нас розіп'ята любовь