Шукали люди щастя на землі,
У всі часи жили й шукали щастя...
Були про нього поняття свої
І були суперечливими часто.
В роки голодні був за щастя хліб,
В час епідемій – видужання було.
В роки війни були щасливі ті,
Чий дім загибель рідних проминула.
А наступав погідний мирний час,
Критерій щастя піднімався вище,
І чувся той, хто склав добра запас
Як хто в війну вцілів на попелищі.
Була щаслива донечка мала,
Отримуючи ляльку, що просила
Була щаслива, коли заміж йшла,
І коли свого первістка родила
І коли син обраницю привів,
І як онучку узяла на руки
І що при дітях доживає днів,
І що у вічність відійшла без муки...
Воно було, як в темряві маяк
Досяг одного – треба далі плисти,
І надавав поняттю «щастя» час
Все нового забарвлення і змісту.
І на життя земного рубежі,
Хто чесний – головою похитає:
«Я лиш ловив в пустелі міражі
Насправді ж щастя на землі немає!»
Людина на найвищу із вершин
Піднятись може в успіху і славі.
Та є ще вища неба синь,
Де щастя досконала держава.
А щоб туди зробить людині крок,
Потрібно не багато і не мало,
Щоб по життю її провадив Бог,
і щастя вона в Господі шукала.